Готуємося до Великодня!

    Колись і я думала, що Великдень – найкраще свято весни. Виявилось, воно може починатися ще взимку… Великодневі передує тривале приготування. Довкола нього склалося багато гарних традицій. Але є традиції церковні, а є суто народні. Часами вони тісно пов’язані, але необов’язково.

Церковні традиції
Отже, Церква починає свої традиційні святкування ще за повних 3 тижні до Великого Посту. Виявляється, до Посту теж є приготування! Починаються вони нагадуванням про смирення, покору (притча про митаря і фарисея) і необхідність прощення (притча про блудного сина). Уже 3 тижні до Посту у церквах починають бити поклони у середу і
п’ятницю. Неділя напередодні Посту – прощенна неділя. Навіть священик просив прощення у віруючих, керівник – у підлеглого. Останні тижні перед Постом молодь старалася навеселитися вдосталь, усі люди – «підготувати» комори (тобто звільнити їх від м’яса).

Піст

Зараз піст далеко не такий строгий, як був колись. Без м’ясних і молочних страв Церква просить утриматись лише 2 дні: перший день Посту і Страсна П’ятниця. Без м’яса – усі середи і п’ятниці. Весь Піст – без гучних забав. Вагітні, годуючі, хворі, ослаблені, діти до 14 і люди після 59 років, подорожні – від посту звільнені. Ось основні традиційні правила. Однак більше зусиль вимагає приготування духовне. Традиційними у нас є поклони (АЛЕ: у суботу і неділю поклони не б’ють, це «маленький великдень»), довші богослужіння. Надзвичайно гарні українські страсні пісні. Таких мелодій у світі не почуєш!

Це час, коли усі заохочуються висповідатись і запричащатися. Традиційні величезні черги до сповіді, як було після відкриття храмів на початку 90-х, зникли. Зараз достатньо священиків, які сповідають. У народі побутує думка, що в останній тиждень перед Пасхою йдуть сповідатися найбільші грішники. Насправді ж Церква має гарну традицію: у ці останні дні священики самі йдуть сповідати тих, хто не має змоги прийти у храм, але виявляє бажання.

Ви ніколи не рахували? Піст має бути 40 днів (6 тижнів), а триває 7. Сьомий тиждень – це вже окремий, страсний тиждень. І у четвер цього тижня починаються вже зовсім особливі богослужіння. На спомин Тайної вечері, мук і розп’яття. У цей день церковні дзвони замовкають до Великодня. «Нехай мовчить всяка плоть…» - співають у храмі в п’ятницю. Традиційно цілувати плащаницю з відбитком тіла Христа йшли неначе до причастя, не ївши. Однак це не вимога. Храми від п’ятниці до неділі ранку не зачинялися. Молоді хлопці стояли при «гробі Господньому» на варті, змінюючи одні одних. Це була честь! У Страсну п’ятницю принаймні до післяобіднього часу люди важких справ не роблять, як у неділю.

Великодні відправи
Уже суботнім полуднем можна починати освячувати паский інші страви. За часи, коли храми відчинялися нечасто, люди звикли святити паски в неділю. Священики дають людям вибір і не відмовляють нікому. Останніми роками запроваджується гарний звичай при храмі пожертвувати щось зі свого кошика тим, хто у війську або навіть у місцях позбавлення волі. Цим займаються або парохи, або інші організації.

Великодні відправи можуть починатися навіть опівночі, і у цю чарівну ніч мало кому захочеться поскаржитися, що дзвони заважають. До речі, навіть науковці беруться доводити, що звуки дзвонів мають сильний позитивний вплив на фізичний стан людей. Наші сусіди поляки Великдень взагалі називають «Вєльканоц» - Велика ніч.

А що у кошику?
Лозові кошики були широковживаними ємностями при господарстві взагалі. Та на Великдень був окремий.
Традиційно від одної хати несли святити один кошик. Клали до нього дуже звичні для селян продукти, але приготовані по-особливому: хліб – у вигляді паски, м’ясо – у вигляді шинки, сир, масло (яке робили тільки на найбільші свята), яйця-писанки, хрін. І все. Досить збалансовано як для періоду, поки нема зелені, чи не так?

Звичайно, кожен хотів, щоб його кошик був найкрасивішим. Накривають кошик вишитим рушником.


Родинний сніданок

Після богослужіння – традиційний родинний сніданок з посвяченими стравами. Є традиція перше яйце розділити на всіх членів сім’ї як символ єдності. Звичайно, не всю їжу можна вмістити в кошик і посвятити, а тільки «представників», так би мовити. Але існує звичай одну посвячену пасочку залишати аж до Провідної неділі, на цілий тиждень.

Після сніданку можна відвідувати, запрошувати в гості, - просто веселитися. Дітям 3 дні дозволяють хоч безперервно бити у церковні дзвони.

Весь Світлий тиждень у храмах не зачиняють врата, які відділяють найсвятіше місце храму, де стоїть священик, від основної частини, де стоять віруючі. Це символізує відкритий рай: Христос своєю смертю і воскресінням проклав усім нам дорогу.

Святкують Великдень усі: і живі, і неживі. Молячись на кладовищах, співаємо у великодній час (40 днів) не «Вічная пам’ять», а «Христос воскрес».

Обновка до Великодня
Народ століттями формував свої традиції, які пов’язані з глибокими слов’янськими коріннями, а також із побутом.

До Великодня господині готували новий одяг. Зима і рання весна – сприятливий для цього час, поки ще нема польових робіт. Іноді люди могли обновку берегти майже рік для того, щоб одягти вперше саме на Великдень. Якщо не обновка, то найкраще вбрання. Ним були вишиті сорочки.

Незабутий звичай
Подекуди зберігся древній звичай в ніч перед Великоднем палити великі вогнища біля цвинтарів і церков. У селах палять їх навіть із машинних скатів. А також – стріляють, створюють вибухові звуки. Однак це тільки одну ніч, а не всі свята, як це є зараз, завдяки доступним виробам із одної густозаселеної країни.

Секрети приготування паски та писання яєць

Паску пекли з особливим трепетом. Щоб борошно було не холодне, щоб по хаті ніхто не бігав-стукав, і щоб взагалі ніхто чужий до хати не заходив. Повір’я можна пояснити просто технологією: щоб тісто не впало від стуку-шуму, від холодного подуву з відчинених дверей.

Писання яєць – традиція глибша, ніж сама Церква на наших територіях. Писали їх у п’ятницю. Трактування колористики залишається актуальним завжди. Кольори завжди означають одне й те ж. Так, червоний – благодать, любов (у найширшому сенсі). Зелений – надія (зокрема на врожай). Писанки з чорним фоном призначалися для цвинтарів. Багато кольорів на одній писанці не використовувалось.

При писанні яєць використовувалися теж звичні для селян речовини: бджолиний віск, відвари овочів, трав. Цього навчали з дитинства.

Мова символів зрозуміла: сонце у вигляді ромба, кола, квадрата, ромбоподібної квітки, свастики. «Безкінечник» - стихії. Олень – добробут, призначалась писанка для господарів. Риба – символ потойбіччя.

Народні звичаї
Коли після великоднього богослужіння йдуть на цвинтарі, люди несуть на могили писанки і свічки. Могили заздалегідь прибирають і прикрашають свіжими рослинами. Коли люди кладуть на могили інші продукти, на користь це не покійним, а живим, тим, хто не має де поснідати. Такі часи.

Обливаний понеділок чи вівторок – традиція покарання тих, хто запізнився на великодні відправи. І добра була б традиція, і весела. Якби з розумом.

На Великодні свята діти, молодь збираються біля храму, водять гаївки, які не мають нічого спільного з релігією. Просто це був сприятливий час: завершення холодів, коли всі сиділи по хатах. А біля храму – бо це було місце будь-яких зібрань, попередник клубів, залів. Гаївки тематично пов’язані з природою, іноді – залицянням. Це не танці, скоріше хороводи. У Світлий тиждень раділи духовно (і від’їдалися). Весілля ще не справляли, танців не організовували.

Шануймося!

Отже, символами українського Великодня є писанка, паска. Вербова гілочка – символ Вербної неділі. А заєць і курчатко – сучасне запозичення.

Отакий багатий наш національний світогляд. Навіть якщо традиції і звичаї, релігійні практики забуті, занедбані, те, що вціліло, дуже відрізняє нас від жителів цивілізованих мегаполісів.
Шануймося!